Де знайти підтримку? Вже третій рік поспіль Україна підтримує Всесвітню ініціативу Cancer Survivors Day…

Новини 6 червня, 2021

Де знайти підтримку?

Вже третій рік поспіль Україна підтримує Всесвітню ініціативу Cancer Survivors Day — день людей, які у своєму житті зіткнулися з раком: долають цю недугу, чи уже побороли її, або ж щойно дізналися про свій діагноз. Відзначають його щороку, аби підтримати онкопацієнтів, донести, що необхідно завжди боротися з хворобою, що життя існує і під час лікування раку і звичайно, після одужання. Цьогоріч  він припадає на 6 червня.

National Cancer Survivors Day був започаткований у США. Тому «День людей, які живуть з історією раку»  українці запозичили у американців. Перший раз був організований 5 червня 1988 року. Дослівно це словосполучення перекладається як «ті, що вижили після раку», але насправді включає в себе набагато ширше поняття. Зараз цей день є у багатьох країнах світу: Італії, Нідерландах, Австралії, Південній Африці і в Україні. Подільський регіональний центр онкології підтримує Cancer Survivors Day 2021, щоправда COVID-19 таки вносить свої корективи у плани.

«Дана ініціатива – це один із механізмів впровадження культури підтримки онкопацієнтів. Адже українське суспільство ніяк не може позбутися онкофобії щодо раку, в Україна досі існують стереотипи, що злоякісні новоутворення завжди перемагають, що їх не можна вилікувати. Так, рак – це важка хвороба. Вона потребує великої фізичної та психологічної витримки, важливих фінансових витрат. Але в сучасних умовах рак виліковується. При цьому пацієнти, яким було діагностовано рак не мають залишатися сам на сам із своєю бідою, не повинні соромитися. Люди які захворіли на інші хвороби, наприклад грип, чи коронавірус сміливо про це розказують. То чому хворі з пухлинами закриваються у собі? Їм дуже важлива підтримка зі «сторони»,  тих людей, які проходять подібне випробовування і можуть більш глибоко зрозуміти почуття одне одного, адже спілкування тільки з рідними та друзями їм часто замало. Тому онкохворим інколи необхідно зустрічатися з однодумцями, які поділяться своїм досвідом, необхідні зустрічі з психологами, які знають, як підтримати людей, яким діагностували рак, а суспільство має сприймати хворих без осуду, відвертання чи прискіпливих поглядів», – каже головний лікар ПРЦО, д.мед.н. Володимир Шамрай.

Щоправда, підтримки онкопацієнти потребують не раз у рік, а постійно. Її, цю підтримку люди, які живуть з «історією раку» можуть і знаходять у групах підтримки. Щоправда, каже психолог ПРЦО Наталія Шатайло на відміну від країн  заходу,  де широко поширений такий формат психологічної допомоги, в Україні до груп підтримки поки ставляться трохи насторожено.

«Хтось вважає, що групи підтримки створені виключно для залежних людей (найвідоміший приклад – збори анонімних алкоголіків). Інші впевнені, що не потребують допомоги: такі люди або не визнають проблему, або сподіваються, що «само пройде». Зрештою, в силу виховання багатьом може здаватися неприпустимим обговорювати особисті теми в компанії малознайомих людей. Проте, групи підтримки можуть стати потужним ресурсом в складній життєвій ситуації. Вони об’єднують людей, яких особисто або опосередковано торкнулася якась проблема: в нашому випадку – онкологія. В групі зароджується почуття спільності. Спілкуючись з тими, хто знаходиться в подібній ситуації, людина зустрічає розуміння. Пацієнт може поділитися своїм болем з групою, знаючи, що його зрозуміють. Коли поруч є люди зі схожими проблемами, вирішення знаходяться легше, а страхи і самотність відступають», -зазначає Наталія Шатайло.

За її словами, в онкоцентрі активно  працюють, щоб змінити ставлення пацієнтів до цієї теми, подолати стереотипи та зруйнувати міфи. Адже група підтримки – це не лише розмови у кабінеті (навіть комфортному і який нічим не нагадує лікарняну палату), також це фотосесії, зустрічі у кафе, походи у кінотеатри та театри. Для онкологічних пацієнтів та їх близьких група підтримки може стати порятунком від почуття ізольованості.

«Саме тому наші проекти усі про це. Там люди знайомляться, відкриваються … стають друзями й підтримкою один одному. Навіть, на жаль, уже у термінальних стадіях. Адже,  онкологічний діагноз ділить життя будь-якого пацієнта на «до» і «після». Хвороба відрізає хворого від умовно здорової більшості. Навіть коли поруч є ті, хто готовий вислухати і розділити тривоги пацієнта, йому часто не хочеться обговорювати діагноз і лікування. По-перше, «все одно не зрозуміють». По-друге, не хочеться ставати тягарем і зайвий раз турбувати близьких, навантажуючи їх своїми переживаннями. У групі підтримки можна не боятися відкрито говорити про свої почуття», – зазначає Наталія Шатайло.

Психолог каже, що підтримка пацієнтам украй важлива, і під час лікування, і після нього. Адже є страх рецидиву, розвитку іншого виду раку, часто є фінансовий тягар через тривале лікування, величезна потреба у соціалізації, поверненні на роботу і у психологічний підтримці.

«Багато онкопацієнтів та їх близьких спочатку не звертаються  за такою  допомогою. І це при тому, що онкологічний діагноз перевертає життя наче з ніг на голову у самого пацієнта, і в його сім’ї. Нерідко спостерігаю, що хворі, у яких виявили пухлину звертаються до мене, тому що не отримують підтримки у рідних; близькі пацієнтів питають, як допомогти,  тому що хочуть підтримати, але не знають, як до цього підступитися. Чому так виходить? На жаль, не все так просто. Досить часто дізнавшись про страшний діагноз близького, ми лякаємося, губимося, дуже хочемо допомогти. Але як? Зазвичай в голову приходять найпоширеніші фрази: «тримайся», «все буде добре», «головне – зберігати оптимізм». Їх говоримо з кращими намірами. Але дуже-дуже часто ці фрази лише ранять. «За що мені триматися?», «Як ти можеш знати, що все буде добре?», «Я ридаю ночами – який тут оптимізм?», – приблизно так говорять мої пацієнти, коли описують, яку підтримку вони отримали від рідних. І виходить зворотний ефект – пацієнт віддаляється, закривається, а часом реагує навіть агресивно»,  – розповідає Наталія Шатайло.

Психолог ПРЦО радить, у таких випадках спробувати почати з того, щоб просто вислухати пацієнта, не намагаючись його втішити. Дати йому зрозуміти, що він почутий. У тому числі в його болі і страху.

«Під час такої розмови можна сказати «Я розумію, як тобі страшно. Я з тобою. Я тут, і я дуже хочу тебе підтримати». Наступний,  можливий крок – запитати пацієнта про те, яка допомога зараз необхідна. Наприклад: «Я дуже хочу допомогти тобі. Скажи, як би я міг тебе підтримати?». А можна запропонувати щось конкретне, якщо вам здається, що це допоможе. Наприклад: «Бачу, що ти дуже засмучена. Хочеш, обіймемося, посидимо трохи разом?». Це здається таким простим, але як же часто я чую про те, що близькі намагаються вгадати, яка допомога потрібна пацієнту, але жодного разу не запитали його про це прямо!» – каже Наталія Шатайло.

Водночас, психологиня, додає, що пацієнт може відмовитися від будь-якої допомоги. І це його право.

«Постарайтеся поставитися до цього спокійно, але не сприймати, як остаточне і безповоротне рішення. Намагайтеся залишатися в доступі, час від часу нагадуйте, що готові надати допомогу і підтримку, але не нав’язуйте її», – підкреслила Наталія Шатайло.

Наостанок, психолог додає, що група підтрики, яка діє при онкоцентрі завжди відкрита для тих хто її потребує. Рак – це  не лише особиста історія, а й історія родини онкоодужуючого.

«Якщо хтось уже вирішив  до нас приєднатися, сміливо, не вагаючись робіть це,  щиро й тепло зустрінемо. Не залежно від того, чи проходите зараз лікування, чи вже давно його закінчили, у ремісії, а відчуваєте себе одиноким й маєте страхи», – каже Наталія Шатайло.